Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир

Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир розташований за 1.8 км на схід від центру села Чубівка, біля річки Жаботинки,в урочищі Вітряна Гора. Монастир носить ім’я одного з найвідоміших християнських святих, «пустельника» Преподобного Онуфрія Великого.

Чубівка знаходиться за 30 км від Черкас,тому добратися туди з обласного центру не складає ніяких проблем.Асфальтне покриття середньої паршивості,лише в самій Чубівці є кілометрова ділянка з “зубодробильною” бруківкою.>Біля самої Чубівки дорога перетинає річку Тясмин.З Тясминського мосту відкриваються розкішні краєвиди.

Ця територія прилягає до Холодного Яру,тож заворожений місцевими краєвидами,я деякий час провів біля Тясмину.

Проїхавши через всю Чубівку і піднявшись на гору,я опинився перед відчиненою монастирською брамою.Біля брами молодий,років 20-25 монах порядкував біля свіжозалитого фундаменту під якусь споруду.Монах виявився словоохотливим і в розмові,яка зав’язалась і протікала невимушено,розповів мені багато цікавого про історію монастиря.Виявляється,що історія Жаботинського чоловічого монастиря сягає давніх давен, хоча точна дата заснування монастиря невідома. Найбільш рання достовірна інформація про нього належить до 1706 року, коли Київський митрополит Варлаам Ясинський просив заступництва монастирю у гетьмана Івана Мазепи, а у 1752 році обитель була відновлена Чигиринським старостою Яном Яблоновським. Однак деякі архівні матеріали монастиря свідчать про існування обителі більш, як 600 років. З 1786 року –це заштатний, з 1904 року – чоловічий монастир гуртожитного типу.

З чотирьох церков,які знаходились на подвір’ї монастиря,час пощадив лише кам’яну церкву Святого Онуфрія,збудовану в 1812 році.Черз рік цей храм відмічатиме своє 200-ліття.Як і всі монастирі,Свято-Онуфріївський знав як часи розбудови,так і часи часткової і повної руйнації.

Джерела підтверджують, що у 1824 році в монастирі бував малий Тарас Шевченко.Бував він тут і дорослим, у 40-х роках 19 століття.У 18-19 сторіччях монастир розширював свої земельні володіння.Монахи серед місцевого населення мали славу добрих землеробів і пасічників.Монастир продавав сільгосппродукцію і продукти бджільництва,з чого мав непогані статки.Працювала навіть монастирська цегельня,яка випускала цеглу з клеймом “ОМ”-Онуфріївський монастир.Період розбудови і економічного зростання протікав до 1917 року.Після відомих подій в Радянській Україні справи монастиря починають іти все гірше і гірше,а в 1928 році монастир закривають.Якщо не рахувати декількох років під час другої світової війни,коли в монастирі жили черниці з Мотриного монастиря,Свято-Онуфріївський монастир до 1972 року простояв пусткою.В цей час його церкву обстежила спеціальна комісія,визнала її як руїну і…споруду стали використовувати як зерносклад,що,як не дивно,врятувало церкву від цілковитої руйнації.

Напівзруйнований Онуфріївський храм повернули церковній громаді у 1990 році. Монастир знову відкрито 29 грудня 1993 року.

У наші дні збудовано келії, готель для приїжджих, 2-поверховий братський корпус

і дещо облагороджений монастирський двір.Також більш-менш відреставрована церква,хоча,як і в інших монастирях,матеріали для реставраційних робіт підібрані невдало.Дуже вже багато сучасних матеріалів,які не пишуться до архітектури церкви.

Монастир не виглядає багатим.Є невеликі земельні угіддя,сад,маленька пасіка,невеликий виноградник.Також,за словами монаха,монастир продає молокопродукти.

Свято-Онуфріївський монастир овіяний багатьма легендами, описаними в художній та історичній літературі. Найбільш ефектна з них – про існування підземного переходу між Онуфріївським та Мотронинським монастирями, який слугував для порятунку від грабіжників у неспокійні часи та котрим нібито користувалися холодноярці.І хоча насельники монастиря заперечують наявність підземного ходу між цими монастирями,все одно багато людей,особливо місцевих,гаряче відстоюють цю легенду.На території монастиря є підземна церква Святителя Миколая та печери, давнє кладовище. Печери протягом 1996 – 2000 р. були ретельно вичищені від намитого і наносного грунту та досліджені черкаськими археологами. Загальна довжина підземних ходів сягає 70 м.Побувати в печерах цьго разу мені не довелось,бо вони перебувають на реставрації.Тому викладаю фотки печер річної давнини.

Переглянути більшу мапу

Подорож в казку

Неодноразово бачив на фото як цвітуть підсніжники.Бачив на тих фото цілі плантації цих чарівних первоцвітів і,відверто кажучи,не вірилось мені,що така краса і в такій кількості може існувати в наших лісах.Адже ті фото,з огляду на кількість квітів,швидше нагадували мистецький фотомонтаж.Ще знав,що в Холодному Яру знайти підсніжники можна або знаючи місце їх зростання,або випадково,що саме по собі малоймовірно,з огляду на величезну площу заповідника.У всякому разі неодноразові намагання знайти їх самостійно успішними не були.Тож через цю причину в мене досі не було жодного знімку підсніжників.Цю проблему допоміг вирішити ,який,власне, і запросив мене взяти участь в цій поїздці.

Пішохiдний маршрут почався від Креселецького лісництва,де до нас приєдналися двоє провідників,вірніше провідниць,бо,як я вже казав,самим шукати підсніжники в Холодноярському лісі-пустий номер.

На початку нашого маршруту нам траплялися лише проліски.До цього дня я їх сильно не розрізняв.Проліски-то й проліски.Але наші екскурсоводи пояснили нам,що в Холодноярському урочищі зростають два види проліска-пролісок дволистний і пролісок сибірський.

Пролісок дволистний

Він же,з розкритими квітами

А це вже пролісок сибірський.Можна помітити,наскільки вони різні

На якийсь час ми затримались,щоб пофотографувати цю красу.Але це все виявились лише квіточки(вибачте за тавтологію) в порівнянні з тією красою,яка чекала нас попереду.

Ще на якийсь час ми затримались біля лісового озера,яке насправді виявилось звичайною балюрою для диких свиней.Цей нюанс нам пояснили наші провідниці,тим самим вбивши особисто в мені віру в прекрасне і світле:)

Але,як виявилось,не на довго,бо галявини з підсніжниками були вже зовсім недалеко.

Коли піднімаєшся на пагорб і бачиш таку картину,спочатку тобі захоплює дух.А потім,мимоволі в голові зринає думка”Ні,це фотошоп!”,а вже пізніше,трохи заспокоївшись,починаєш адекватно реагувати на ситуацію і милуватись цим казковим видовищем

Коли дивишся на ці плантації підсніжників,здається,що на зелену траву сіла сила-силенна білих метеликів і достатньо зробити один необережний рух і ці метелики розлетяться в різні боки.

Навряд чи хтось з нас може сказати скільки часу ми тут провели.Час летів непомітно,бо були ми в полоні улюбленої справи.

чекає поки на хвилинку вигляне сонце

чаклує над камерою

,Оксана і

Вся(вірніше,майже вся)наша компанія разом з нашими чарівними провідницями

Велике спасибі цим симпатичним панянкам,які показали нам таку красу!Також висловлюю подяку і за організацію цієї поїздки а всім учасникам цієї невеличкої подорожі дякую за приємну компанію!

Холодноярська весна

В минулу суботу вдалося побувати в Холодному Яру.Але не на заходах з вшанування холодноярських героїв,як можна було б подумати,а просто в холодноярському лісі.В лісі,який тільки-но прокинувся після тривалої зимової сплячки.Власне,це була перша моя вилазка на природу після зими,яка,здавалося,ніколи не закінчиться.Поїдка ця відбулася з ініціативи і його сімейства,які люб’язно запросили мене скласти їм компанію.Їздили їхньої автівкою,тож прошу вибачення у інших своїх френдів(сподіваюсь,вони цей пост читають),яким я обіцяв показати весняний Холодний Яр.Сподіваюсь на їх розуміння і обіцяю реабілітуватися в майбутньому.Власне,і ті квіти,які вони хотіли побачити,вже відцвіли.А мені зимове сидіння вдома обридло до чортів,тож відмовлятися від поїздки навіть не прийшло в голову.

Перше,що вражає в Холодному Яру-це тиша.Тиша,від якої з незвички закладає вуха.І лише через декілька десятків хвилин,коли звикаєш до неї,починаєш чути щебет птахів,шум дерев,які потроху вкриваються молодим листям.

Після затяжної зими і незрозумілої весни ця прогулянка була ковтком джерельної води для спраглого мандрівника.Тиша,спів лісових птахів,пахощі леверди і первоцвітів в поєдннні і створили ту цілющу суміш,яка наповнює душу радістю,світлом і енергією.

Здавалося б ліс такий,як і скрізь.Ліс та й годі.А ні!Тут він особливий.Тільки тут присутній характерний рельєф з пагорбами і глибоченними ярами,в яких накопичується запах квітів і трав,тільки тут ці квіти і трави так особливо і приємно пахнуть.І навіть птахи тут співають якось особливо,не так,як де-інде.

Щодо квітів,то холодноярський ліс дасть фору любому іншому лісові.Лісові галявини тут буквально вкриті квітами рясту,медунки,фіалок,не кажучи вже про леверду,якої тут справді цілі хащі.

Хоча ми цілком логічно розраховували,що сезон підсніжників вже скінчився,все ж нам дуже хотілося знайти хоч невеличку їх ділянку для фотографування.Але практично всі підсніжники стояли в отакому неприглядному вигляді

Але відому приказку “кто іщєт-тот всєгда найдьот” ніхто не відміняв:)
Тоді,коли ми з вже припинили пошуки підсніжників,Олені,завдяки її спостережливості таки вдалося їх знайти.Вірніше його.Бо він був один. І ми тут же відкрили на нього фотополювання

До слова сказати,в цій поїздці фотоаматорів в нашій команді стало вдвоє більше.До фотосправи долучилась Олена

і зі всього видно,що ця справа їй подобається

Не пас задніх і Тарас,який теж озброївся фотокамерою

Так що квітів для зйомки на всіх не вистачило,і я переключився на знімання пейзажів:)

Під час цієї прогулянки я отримав заряд позитиву мінімум на тиждень.Краса весняного Холодного Яру просто заворожує і позбавляє навіть найменшого бажання повертатися в місто з його гамором,смогом і засиллям різнорідної інформації.Хочеться побути тут бодай декілька днів наодинці з природою,тишею,очистити душу від того негативу,який накопився в ній за зиму.Впевнений,що таке ж бажання виникло і в моїх шановних френдів,яким я вдячний за цю поїздку.