Tag Archives: Гранітно-Степове Побужжя

Актівський каньон на річці Мертвовід

Сьогодні наша дорога проляже до унікального місця в степах Миколаївщини-Актівського каньйону на річці Мертвовід,більш відомого як “Долина диявола”. Актівський каньон входить до складу регіонального ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» і є унікальним природним комплексом лісової і водної екосистем,який в поєднанні з комплексом скель і гранітних валунів з величезною точністю нагадує всім відомі каньйони Північної Америки.

Батько історії Геродот,мандруючи цими місцями у прадавні часи, описав їх у четвертій книзі «Мельпомена» своєї Всесвітньої історії.Він оповідав, що до ріки Гіпаніс (нині — р. Південний Буг),де межують землі землі скіфів-орачів та алазонів ,з лівого боку впадало джерело гіркої води. За словами історика, ім’я джерела і місцевості, звідки воно тече, скіфською мовою звучить як “Екзампей” що означає в перекладі на грецьку «Священні шляхи».Згідно з дослідженнями сучасних вчених, місцевість Екзампей розташована на межі сучасної Кіровоградської та Миколаївської областей,недалеко від витоків Мертвоводу.Саме тут,в Екзампеї, за наказом володаря Скіфії царя Аріанта було виготовлено і встановлено сакральну пам’ятку скіфського народу — Священний казан.

Межиріччя Інгулу і Бугу звалося колись Степом Мертвих, можливо, через величезну кількість курганів,насипаних тут в різні часи. Що ж до походження назви річки Мертвовод існує багато легенд. Одна з них оповідає, що якось місцеві жителі вирішили покласти край татарським набігам. Вони зварили отруйний відвар з трав і вилили його в річку вище за течією від табору татар, внаслідок чого багато хто з них,напившись теї води, помер. Інша легенда говорить,що назву річка отримала після страшної битви запорізьких козаків з турками, після якої через тіла убитих не було видно річкової води. Також ряд дослідників говорять, що назва річки не змінювалась зі скіфських часів і виникла через те, що за течією Мертвовода відправляли в останню путь до царства мертвих скіфських правителів.

Але облишимо давнину і повернемося до сьогодення.В наш час Мертвовід тече однією з найстаріших ділянок суходолу Євразії, сформованій з вулканічних порід поверхні Українського кристалічного щита, що розкинувся з північного заходу до південного сходу через усю територію України. У середній течії річки (в районі сіл Актове, Трикрати та біля міста Вознесенська спостерігаються виходи архейсько-протерозойських гранітів.
В цих самих гранітах річка Мертвовод створила своєю течією унікальний каньйон глибина якого досягає 50 метрів. Ця місцевість не занурювалась в морські глибини протягом 60 мільйонів літ, що й зумовлює велику кількість унікальних об’єктів живої природи. Тут ви вдихнете цілюще, настояне на ароматі степових трав повітря і побачите первозданне нагромадження скель. Особливо привабливо виглядає каньйон весною, до літньої засухи.

Завдяки крутим скелястим схилам на Мертвоводі місцями ще збереглися до сьогодні прадавні природні ділянки зі швидкоплинною водою й заростями лепехи. Місцева флора налічує близько 900 видів рослин, 26 з яких занесені до Червоної Книги України, 4 — до Європейського Червоного списку.Коли перебуваєш тут,то насправді складається враження,що ти знаходишся в якомусь райському місці в акурат після створення світу.

Стверджують,що за різних умов освітлення на стінах каньону можна виразно роздивитися різні химерні кам’яні чудовиська,що,мабуть,і пояснює його “диявольську” назву.Скажу чесно:сам цього не бачив,але,подивившись на скелі вдень,охоче в це вірю.Так само охоче потрапив би сюди в ранковий чи вечірній час,щоб познімкувати химерну гру тіней на стінах каньону.

Завдячуючи химерній формі русла Мертвовода, прямовисним стінам каньону, вражаючим гранітним скелям і унікальній природній красі сюди тягнуться туристи-дикуни зі всієї Європи. Складний рельєф місцевості і зарослість русла ріки позбавляє можливості сплавитись річкою, проте саме він приваблює сюди прихильників екстриму-скелелазів і альпіністів,а також художників і фотографів.

Дводенна подорож на Гранітно-Степове Побужжя

Минулими вихідними вдалося побувати на Миколаївщині.Як відомо,родзинкою Миколаївщини є регіональний ландшафтний парк “Гранітно-Степове Побужжя”.Саме він і був головною метою нашої мандрівки.Запросили мене в цю поїздку Віктор і Оксана,з якими ми минулої осені їздили в Трахтемирів.За один день розкиданий по різних населених пунктах ландшафтний парк нормально подивитися неможливо,це річ загальновідома.Тож,озброївшись всім необхідним для дводенної мандрівки,ми в суботу рано виїхали в дорогу.

 

Дорога від Черкас до Мигії,яка була запланованою базовою точкою нашого перебування на Побужжі,пролягає через Кіровоградщину.Тут,на півдорозі до Мигії,ми на певний час застопорились.Бо повз ту красу,яку ми побачили,просто так проїхати було неможливо.Адже вся Кіровоградщина вкрита маками.Маки ростуть вздовж доріг,на зупинках,в житі та пшениці,а подекуди трапляються цілі поля з одних лише маків.Чомусь ростуть вони саме тут,на Кіровоградщині.Зустрічаються вони й на Миколаївщині,але значно менше.А на Черкащині рости не хочуть зовсім.Цікаво,чому так?

Віктор з Оксаною
Перефотавши всі маки,поїхали-таки в Мигію.В Мигії ми були вперше і довелось пошукати місце,щоб поближче під’їхати автівкою до Бугу.Стоянок ніби було вдосталь,але найкращі місця були давно зайняті транспортом таких же як ми відпочивальників і рафтерів,які напріч окупували місцевість в районі бузьких порогів.Зрештою під’їхати і припаркуватися вдалося,хоч і пару раз добре чіпонули балкою за гостре каміння,яке стирчало на грунтовій дорозі.Припаркувавшись,вирушили на оглядини місцевості.Відразу видряпалися на Велику скелю щоб оглянути з гори місцевість.

Одна з ділянок бузьких порогів,по яких сплавляються на рафтах любителі екстриму.Ця траса-одна з найскладніших в Україні.

Досхочу налазившись по скелях,вирушили до покинутого гранітного кар’єру,який славиться своєю глибиною і кришталево-чистою водою.Кар’єр цей,хоч і людських рук діло,а все ж-таки виглядає велично!

Повернувшись до автівки,зайнялися встановленням намета і приготуванням вечері.

Поки смакували кашу з вогнища,настав вечір,і ми знову подерлися на Високу скелю дивитися захід сонця.

Мені не так часто доводиться спостерігати захід сонця серед такої чарівної природи,тож я був просто в захваті від того золотого світла,яким було залито все навкруги.

Спустившись вниз,ще довго перед сном розмовляли на різні теми і будували плани на завтра.Особисто в мене в планах було познімкувати ще й схід сонця,але на ранок мене чекав облом.Бо ранок зустрів нас густим,подекуди непроглядним туманом,який почав розсіюватись лише після того,як сонце виглянуло з-за скелі.А поки він не розсіявся,я,озброївшись камерою і штативом,мов їжачок в тумані,в черговий раз почалапав на скелю.На цей раз освоювати туманну зйомку:)

Поснідавши,розпочали другу частину подорожі.Наш шлях пролягав до села Актового,в околицях якого знаходиться без перебільшення грандіозний Актівський каньон.Але по дорозі неможливо було минути ще одну атракцію-каньон на річці Арбузинка.На цей каньон ми часу майже не мали,тож задовольнилися самим фактом відвідин і парою фоток

Далі добралися-таки до Актового.Цей каньон,як на мене,найвеличніше з того,що ми бачили за ці два дні.І хоча я на цьому каньоні не вперше,враження він справляє не менше.Емоції зашкалюють.

На зворотній дорозі зупинилися біля ще однієї цікавинки цієї місцевості.Це нагромадження каміння,яке місцеві мешканці називають Пуп Землі.Вибратися на нього не так просто,як може здатися,але досвідчений мандрівник в моїй особі підказав як це зробити.Тож Оксана з Віктором не забарилися скористатися можливістю на ньому,тому Пупі,побувати:)

Від Пупа Землі розпочався наш зворотній шлях додому.Тут я хочу подякувати френдам за цю поїздку і за розділені під час неї емоції.І ще.Тепер я точно знаю:два дні для Побужжя-то ніщо.Треба більше.Значно більше:)