Прогулянка осіннім Корсунем

Нарешті дійшли руки написати давно обіцяний пост про Корсунь.Скажу зразу,що поїздка в Корсунь зовсім не входила в мої плани.Навпаки,збирався поїхати в Умань,в парк "Софіївку",але…Коротше кажучи ,проспав на вранішній автобус.На вокзал я потрапив в 8.30 ранку і їхати в Умань в такий час вже не було сенсу(4 години дороги+короткий світловий день).Тож рейс на Корсунь виявився альтернативним варіантом:)Адже в Корсуні теж є парк не гірший за славнозвісну "Софіївку",та й дорога займає вдвічі менше часу.

В 11 годин я вже був в Корсуні.Вирішив в парк йти трохи пізніше,бо мав на меті подивитися Корсунську ГЕС.Зразу біля вокзалу знаходиться цікавий пам'ятник.

Тут похований видатний український художник І.М.Сошенко,відомий не лише своїми чудовими картинами,а й участю в викупі Т.Г.Шевченка з кріпацтва.

Далі прямую через центр міста і спускаюсь до річки Рось.З автомобільного мосту відкривається чудовий вид на кам'яний острів на Росі,на якому встановлений пам'ятник Русичу.

Міст теж є досить цікавим:пішохідна його частина-дерев'яна.

Зразу за мостом треба звернути наліво(якщо ви не плануєте втрапити в Стеблів,звісно)

До ГЕСу вже рукою подати

З греблі можна помилуватись палацом князів Лопухіних-Демідових.

Пройшовши по греблі ГЕСу варто відразу спуститись до Росі.Саме тут і розпочинаються природні цікавинки Корсуня.

Корсунський парк-один з моїх найулюбленіших.Не відкидаючи результати праці багатьох людей, можна впевнено сказати,що головна заслуга в створенні цього парку належить природі.І якби в цей парк вкласти хороші гроші,то Уманська "Софіївка на його фоні однозначно виглядала б не так яскраво.

Палац Лопухіних,на жаль,давно не бачив серйозної реставрації.Фарбують його частинами і він івідсвічує всіми відтінками зеленої фарби.

Цікаво,чи не той це постамент,на якому в давні часи красувалась скульптура,присвячена улюбленому песику княгині?

Від палацу можна спуститися в парк.

З парку відкривається вид на гору Янталку.

Чудернацька,на перший погляд,назва гори -відлуння старовинної корсунської легенди про польського шляхтича Яна та українську дівчину Наталку,які палко кохали одне одного і,не отримавши дозволу на шлюб,піднялися на найвищу паркову гору і з кручі кинулися в бурхливі води Росі.Такі собі українські Ромео та Джульєта.З тої пори ніби-то і зветься гора Янталкою…

А ось і вони-Ян та Наталка.Память про них увічнив скульптор В.Клоков.

Дуже красива,на мій погляд скульптурна композиція.Тільки логічніше було б розмістити її не біля підніжжя гори,а на самій її вершині.

До речі,я перший раз піднявся на Янталку.Чомусь раніше ця думка не приходила мені в голову.Цього разу,побачивши на горі грот,який стало видно завдяки опалому листю,вирішив виправити це непорозуміння і побувати там.

Грот,вірніше його стан,справив на мене неприємне враження.

І це,нехай вам буде відомо,в заповіднику зі статусом Національного.Коментарі,думаю,зайві.

З Янталки відкривається чудовий вид на палац

Спустившись вниз,пішов далі блукати парком.Звичайно,парк красивий в любу пору року,але восени він найкрасивіший.

Хочеться окремо сказати що в окремих музейних приміщеннях живуть люди,прості і звичайні корсунчани.Це не самосели,як можна було б подумати.Тут їх "тимчасово" поселила міська влада,так би мовити ,до вирішення квартирного питання.Питання вирішувати ніхто й не збирається,і люди продовжують жити фактично на території і в приміщеннях історико-культурного заповідника,додаючи йому не зовсім позитивного шарму.І це,схоже,всіх влаштовує.

Вже виходячи з парку побачив картину,яку зазвичай туристам воліють не показувати

Така от вийшла прогулянка…

Прощальний погляд на в'їздну браму палацу

Попередній фотозвіт про Корсунь можна прочитати тут

Мальовничий Стеблів

Л.Похилевич в 1861 році писав про Стеблів таке:
“Стеблев замечателен своим расположением.Рось течет здесь между высокими лесистыми скалами по дну,усеянному огромными камнями и порогами,по которым вода стремится в виде водопадов.В самом местечке в Рось впадают два ручья:Боровица и Хоробра.Первая бежит в таком углублении,что нависшие по обеим сторонам скалы и деревья совершенно скрывают ее от глаз.”

Хоча збудована в середині 20-го століття гребля Стеблівської ГЕС кардинально змінила русло Росі,а разом з ним і її береги, навколишній ландшафт все ж здатен зачарувати мандрівника.

Археологи та історики прийшли до висновку,що сучасний Стеблів мав двох попередників.Один з них,місто Боровий,стояло біля впадіння річки Боровиці в Рось.Про це місто існують лише легенди.А на одному з числених островів Росі в 1032 році Ярослав Мудрий заклав місто-фортецю,яка,на думку Миколи Костомарова, звалась Торчеськ.Про точність назви міста історики ще сперечаються,а от археологічні дослідження довели,що поселення на острові Замок,який розташований в межах сучасного Стеблева,справді існувало.Завдяки археологам вдалось встановити дату заснування поселення-1032 рік.

Місто-попередник Стеблева було зруйноване під час монголо-татарської навали.Сучасний Стеблів виник десь в 16-тому столітті.Як говорить легенда(знову легенда!), місто на кам’янистому острові заснував козак Стебло.Від його імені нібито і походить назва містечка.Хоча є ще одна версія,більш вірогідна,що назва Стеблів походить від польського “стебло място”-місце без лісу.В 1584 році,згідно офіційного дозволу короля Речі Посполитої С.Баторія,ці землі були заселені переселенцями.В кінці 16-го сторіччя місто вже мало Магдебурзьке право.Славен козацький період містечка:стеблівські козаки часто поповнювали лави Війська Запорозького.В Стеблеві народився гетьман Олефір Голуб(Стеблівець),який перейняв гетьманську булаву після смерті П.Сагайдачного.З 18-го по 20-те сторіччя Стеблів багато раз змінював власників.Особливо поталанило стеблівчанам в 1812 році,коли власниками селища стала родина Головінських.Головінські сприяли економічному розвитку Стеблева.Тут був збудований цукровий та винокурний заводи,велика суконна фабрика.

Стеблівська ГЕС,яка докорінно змінила навколишній ландшафт,була збудована в 1952 році.Саме в Стеблеві Рось робить декілька химерних зламів течії,і на одному з них була збудована дамба.Тепер Рось падає з десятиметрової висоти в гранітний каньон,утворюючи числені струмки і водограї.

Кам’янисте,з порогами, русло Росі створює чудові умови для рафтингу і просто прогулянок на байдарках.

Помилуватися краєвидами та покупатися в водоспаді приїздить багато туристів.

Старе русло Росі тепер має вигляд кам’яного каньону,який частково заповнюється водою лише під час весняного паводку.

Місцеві старожили,з якими мені вдалось поспілкуватися,одноголосно стверджують,що сучасні краєвиди ні в яке порівняння не йдуть з тією красою,яку затопили води Стеблівського водосховища.Не маю підстав не вірити їм,але є одне “але”.Якби не будівництво ГЕС,то не було б в Стеблеві такого чудового водоспаду.

Розповідаючи про Стеблів,не можна оминути увагою класика української літератури І.С.Нечуя-Левицького,який в 1838 році народився тут-таки в Стеблеві.Стверджують,що прототипами героїв його творів були саме міщани Стеблева.Зараз в родинному будинку Левицьких діє музей письменника.Директором музею вже багато років працює Сергій Хаврусь,цікава і різнобічна людина,просто фанат своєї справи.Під час екскурсії від нього можна взнати багато цікавинок з історії та географії Стеблева,які не ввійшли до туристичних путівників.

На цьому закінчується моя мандрівка Стеблевом.Звичайно,не всі цікавинки вдалось мені побачити,бо дуже багато часу я провів на каньоні біля водоспаду.Що ж,буде привід приїхати сюди ще.Тим більше,що покупатися в водоспаді-велике задоволення!Раджу всім!

Корсунський парк

Парк закладений 1782 р. для власника Корсунського староства князя Станіслава Понятовського архітектором Жаном-Анрі Мюнцем у стилі англійських пейзажних парків. У 1783 закладено парк з оранжереями виноградниками, плантацією шовковиці. У 1785—1789 споруджено палац.Мюнц дуже вдало використав природний ландшафт: в Корсуні річка Рось розливається на декілька рукавів,утворюючи кам’яні острови,які стали основою для парку.З’єднати острови містками залишилося справою техніки.

У 1799 Корсунський палац і парк викупив цар Павло І і подарував князю П. В. Лопухіну. Парк поповнили рідкісними породами дерев, прикрасили мармуровими статуями, містками. Він не має чітко окресленої осьової композиції, характерної для російської школи садово-паркового мистецтва. Композицію сформовано шляхом використання первісного ландшафту: могутніх груп обкатаного каміння, бурхливої та спокійної води, перекатів, гранітних скель. Пізніші власники парку, рід Лопухіних, доповнили та розвили садово-парковий ансамбль та перебудували палац та паркові споруди.

Великі втрати парк поніс після жовтневого перевороту,коли до влади прийшли варвари,які під виглядом турботи про трудовий народ фактично руйнували і грабували історичне та архітектурне надбання.Так,було розікрадено паркові скульптури,зруйновані оранжереї.Наслідки цих руйнувань парк переживає і зараз.І тільки природна краса парку відволікає погляд від його занедбаного стану,не дилячись на те,що парк підтримується в відносній чистоті.

Архітектурні споруди парку давно не знали серйозної реставрації,час від часу проводяться лише косметичні ремонти.До того ж чиясь "світла" голова втелющила в романтичний палац музей Корсунь-Шевченківської битви,якому,на мій погляд можна було б знайти інше місце.Не йде з голови думка :яким би був цей парк,якби в нього вкласти хороші гроші,найняти хороших ландшафтних дизайнерів,які б,не руйнуючи вже надбане,перетворили цей,колись знаменитий на всю Російську імперію парк,на аналог славнозвісної "Софіївки".Для цього в нього є всі підстави,тому що  ландшафт Корсунського парку  красою набагато переважає Уманський.До того ж він природній.Далі без коментарів -лише фотки.

>

Зимова краса парку не поступається літній